Мої вірші, присвячені темі Чорнобиля в поезії Ліни Костенко.

ДІАЛОГИ БАЙДУЖОСТІ

- Ви знаєте щось про Чорнобильську трагедію?
- Так, щось чув.
Ось така виходить комедія.
Хтось «чув щось», а хтось там був.

- А що можете сказати про поліщуків, народ такий на Поліссі?
- Якщо чесно, не знаю таких. Де-де, кажете, на узліссі?

І гуляють по світу цих діалогів
Варіації і варіації.
Ви, будь ласка, із душевних своїх каталогів
Вирвіть сторінки байдужої радіації.

***
Що заставляє людей мовчати? Чому?
Про це так хочеться закричати. Кому?
Байдужих стає все більше і більше. Навіщо?
Що люд зробив з Чорнобилем? Знищив. 

Та в море песимізму пірнати не буду.
Скажу лиш одне: є все-таки люди,
Які небайдужі до того, що сталось.
Які не бігли, а, навпаки, приєднались. 

Лихо не зникне від вашого «мені все одно»
І доки ми пам`ятаємо – ми живемо´.
Ні, від пам'яті не щезнуть радіаційні стріхи
А дощ тут давно вже не приносить втіхи.

Прочитай перші букви строфи попередньої.
Це ім'я тої, що бачила ті руїни. 
Пише правдиво та безпосередньо.
Їй не все одно. Костенко Ліна.

***
Ви знаєте що таке квітень?
Для вас це місяць розквіту Землі?
А може, це для вас щасливі діти?
Не знаю як для вас, для мене - ні.

Ніч. Двадцять шосте квітня.
Вісімдесят шостий рік.
Ця дата б’є мов біль столітній,
Ця ніч - це жах. Ця ніч - це крик.

Цей крик пронизливий, потужний.
Той, що заглушує Антарктики вітри
Та викликає спогад тужний-тужний.
Це квітень. Ніч. Година двадцять три.

Це атомне жахіття, що запустило лапи
В серце природи і почало щосили розривать.
Природа лікар, ми не ескулапи!
Живі і мертві, правда, цього, не простять.