43ai

Около двух лет назад я наткнулась на необычного, но безумно интересного и талантливого исполнителя 43ai. Вкратце: парень пропускает стихотворения через фильтр современного речитатива.

Сайт: http:w//ww.43ai.ru/

Страница ВКонтакте: https://vk.com/ai_43

Любимые видео со стихотворениями.

Талантливая современная поэтесса Вера Полозкова.

Давно любимая мною группа VLNY исполняет стихотворение Иосифа Бродского

Все знают Сергея Безрукова. Восхищаюсь его исполнением стихотворений Есенина.

Талантливый юноша Александр Диденко прекрасно декламирует стихотворения современных(и не только) поэтов.

 

Спитай мене про мову українську,
Спитай, чому вона така прекрасна?
А чи вона до мого серця близько?
А з вуст моїх вона лунає часто?

Спитай , чи вона ллється в моїм краю
Спитай, моє відношення до неї.
Я розкажу тобі усе, що знаю,
Я проведу тебе в думок своїх музеї.

І намагаючись цю мову описати,
Я розгублюсь, як завжди, знову.
Не знатиму, що і сказати.
Яке найкраще підібрати слово?

Коли закінчиться моя остання спроба
Нитки думок зав'яжуться в канати.
Я зрозумію, що не маю змоги,
Бо, коли любиш - неможливо описати.

Ищите внутри

В связи с какими обстоятельствами
Предательство оправдывается чем-то?
Мне не нравится, когда красавцу или красавице
Прощают то, что не полагается,
Будто добровольно дают затянуть на своей шее
Смертельную ленту.

Я не понимаю с каких это пор внешняя оболочка -
Лишь строчка в огромной книге человека,
Решает если не всё, то многое.
Главное продать себя, дорого
Всю жизнь увеличиваете свою продаваемость.
Игра называется «Успей за полвека».

Нет, не будет тогда правды в действиях.
Крейсеры плывут не только благодаря фок-мачте
Вас потянет якорем вниз, если не перестанете
Выискивать то, что радует глаз. Вы устанете.
И, потерявшись, к берегу не пристанете,
Ищите внутри, а то, что найдете, не прячьте.

Лишь это является главным стимулом жить
И двигаться дальше и дальше.

Звернення до молодих і красивих

Звернення до молодих і красивих.
Навіщо ви витрачаєте сили?
Чому ви вважаєте, що час нескінченний?
Даремно. Даремно. Дуже даремно. 

У вас стільки є, але вам цього мало.
Свобода, любов, жага до життя…
Подумайте, ким ви стали?
У вас тепер клуби, а не читальні зали,
Алкоголь, штучна слава – нікчемне буття.

А знаєте, що справді смішно? 
Мені ось-ось буде шістнадцять. 
Я не свята, не вірю у всевишнього,
Лише люблю у віршах розпинатись.

Ваші души – згаслого вулкану кратер.
Ви мали сили та наснагу до життя
І розгубили, де тепер шукати? 
Куди вам прямувати? В забуття?

Поки не пізно, зберіть решту надії
Та відновіть у пам’яті любов.
Згадайте всі ваші дитячі мрії,
Знаходьте те, що розбурхає кров.

Шановні молоді, красиві,
Звертаюся лише до вас.
Будьте ким хочете і будьте щасливі.
Та пам’ятайте, що не безкінечний час.

Мої вірші, присвячені темі Чорнобиля в поезії Ліни Костенко.

ДІАЛОГИ БАЙДУЖОСТІ

- Ви знаєте щось про Чорнобильську трагедію?
- Так, щось чув.
Ось така виходить комедія.
Хтось «чув щось», а хтось там був.

- А що можете сказати про поліщуків, народ такий на Поліссі?
- Якщо чесно, не знаю таких. Де-де, кажете, на узліссі?

І гуляють по світу цих діалогів
Варіації і варіації.
Ви, будь ласка, із душевних своїх каталогів
Вирвіть сторінки байдужої радіації.

***
Що заставляє людей мовчати? Чому?
Про це так хочеться закричати. Кому?
Байдужих стає все більше і більше. Навіщо?
Що люд зробив з Чорнобилем? Знищив. 

Та в море песимізму пірнати не буду.
Скажу лиш одне: є все-таки люди,
Які небайдужі до того, що сталось.
Які не бігли, а, навпаки, приєднались. 

Лихо не зникне від вашого «мені все одно»
І доки ми пам`ятаємо – ми живемо´.
Ні, від пам'яті не щезнуть радіаційні стріхи
А дощ тут давно вже не приносить втіхи.

Прочитай перші букви строфи попередньої.
Це ім'я тої, що бачила ті руїни. 
Пише правдиво та безпосередньо.
Їй не все одно. Костенко Ліна.

***
Ви знаєте що таке квітень?
Для вас це місяць розквіту Землі?
А може, це для вас щасливі діти?
Не знаю як для вас, для мене - ні.

Ніч. Двадцять шосте квітня.
Вісімдесят шостий рік.
Ця дата б’є мов біль столітній,
Ця ніч - це жах. Ця ніч - це крик.

Цей крик пронизливий, потужний.
Той, що заглушує Антарктики вітри
Та викликає спогад тужний-тужний.
Це квітень. Ніч. Година двадцять три.

Це атомне жахіття, що запустило лапи
В серце природи і почало щосили розривать.
Природа лікар, ми не ескулапи!
Живі і мертві, правда, цього, не простять.

КРАБ

Жил-был на свете краб. Ему было тепло и комфортно в
своём панцире, он рос, наслаждался вкусом любимых водорослей и, в общем-то, не знал проблем. Но однажды он почувствовал, что его уютный панцирь начинает сдавливать тело и ограничивать движения. Наш краб был не глупым и понимал, что если с этим ничего не делать, дальше будет хуже. Родители учили его, что при первой линьке он на некоторое время станет слабым и беспомощным, поэтому во время смены панциря лучше спрятаться в расщелине скалы, между камней, дабы не попасть в зубы хищников.

Собравшись с силами, он взобрался на скалу и терпел боль,
которая становилась всё сильнее с каждым движением. Найдя два камня и
устроившись между ними, краб начал смиренно ждать. Прошло некоторое время, он задремал, но резкое, непонятное ощущение, которое он никогда прежде не испытывал, пронзило всё тело. Старый хитиновый покров начал трескаться. С каждой секундой краб чувствовал себя свободнее и свободнее. Через несколько минут он и вовсе вылез из старого панциря, ощутив прилив сил и ту лёгкость, которая присутствовала раньше.

Через пару дней его новый панцирь окреп, и краб вернулся домой к своей прежней жизни. В какой-то момент он осознал: что-то в нём поменялось и это не панцирь. Поразмыслив, краб понял, что былая беззаботность ушла. На смену ей появилась некая мудрость и внутренняя сила, которая напоминала о пережитом испытании. Он подумал: «А ведь если я справился с этим, то в будущей жизни мне будет легче пережить всё, что угодно!»

Краб понимал, что ему предстоит ещё не одна такая
линька, но он не отчаивался и пообещал сам себе: «Я обязательно выдержу
предстоящие испытания, ведь каждая смена панциря делает меня ещё сильнее».